Генофонд популяцій

Показником генетичного складу всієї популяції є генофонд. Генофонд – сума всіх генотипів, представлених в популяції. Так як підрахувати всі наявні в популяції гени і все аллели практично неможливо, про склад генофонду судять за співвідношенням частот алелів окремих генів. Частота алелі виражається її часткою в загальному числі організмів, які мають відповідним геном.
Генофонд популяції постійно змінюється під впливом різних факторів. По-перше, це пов'язано з мінливістю генотипів. По-друге, генофонд може змінюватися під дією відбору; такі зміни генофонду мають спрямований характер.
Ключем дарвінівського пояснення рушійних сил еволюції є ідея, що деякі особини виду розташовують властивостями, які збільшують їхні шанси вижити і залишити потомство. Якщо це так, то генетичні властивості таких організмів («корисні гени, або алелі») повинні закріплюватися в популяції (разом з нащадками організмів, які ними розташовують), змінюючи склад її генофонду. У суворих кліматичних умовах, наприклад, в популяціях повинна зростати частка генотипів, що містять аллели, що сприяють підвищенню теплоізоляції організмів. Такі зміни роблять популяцію більш пристосованою до конкретних умов життя. В інших випадках виживання організмів може визначатися генами, що кодують забарвлення тварини (коли важливе значення для виживання особин набуває фактор маскування), або синтез певних видів ферментів, або характер поведінки і т. д. Іншими словами, генофонд популяції з плином часу повинен змінюватися в результаті природного відбору. Отже, вивчення складу генофонду дозволяє зробити висновок про що відбуваються в популяціях еволюційних змінах.
Сучасні дослідники можуть спостерігати і вимірювати зміни генофонду популяцій за допомогою спеціальних біохімічних методів – наприклад, аналізуючи послідовності амінокислот у білках або послідовності азотних підстав в ДНК. Для цього вивчають склад білків, первинні структури яких визначаються нуклеотидном-ми послідовностями кодують їх генів.
У різних груп організмів мінливість генофонду різна, але в цілому вона досить висока (рис. 71). Причому, як встановив російський вчений С.

С. Четвериков в 1926 р., переважна більшість виникаючих мутацій рецессивно і не проявляється фенотипічно.
Мінливість генофонду можна проілюструвати прикладом з групами крові у людини. Їх різноманітність визначається дією різних генів. Встановлено, що крім чотирьох основних груп крові у людини існує ще принаймні 30 різних груп, також генетично закріплених. Крім цього виявлено понад 45 генів, які кодують білки в клітинах людської крові і плазми.
У популяціях людини, що населяють різні країни і континенти, співвідношення носіїв різних груп крові змінюється. Виявлено, наприклад, наступна закономер ність: склад білків крові залежить від географічного положення популяції. Американські індіанці, наприклад, мають в основному нульову групу. Група крові В відсутня в Америці і в Австралії до появи там вихідців з Європи. Частота групи крові В зростає від Європи до Центральної Азії.
Враховуючи, що люди з різними групами крові мають різною сприйнятливістю до деяких хвороб, можна припустити, що відмінності в генетичному складі різних популяцій людини мають адаптивне значення, тобто контролюються природним відбором.


Неспадкова мінливість. Спадкова мінливість. Генофонд. Генотип. Фенотип.